Разделы: Информация |

Розповсюдженість шизоафективного розладу в Україні

 

 

Л.І. Дьяченко, О.В. Сергієнко, Ю.В. Офіцерова,
Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України,
Міський психоневрологічний диспансер № 3, м. Харків 

Одним з важливих захворювань сучасності є психічний розлад, який зумовлює захворюваність осіб переважно працездатного віку, ранню інвалідизацію та втрату соціальних зв’язків. Найбільш тяжким і розповсюдженим психічним розладом є шизофренія, етіологія й патогенез якої на даний час ще не розкриті. Birnbaum та Kretschmer у своїх роботах показали, що в проявах психозу беруть участь багато факторів, і картина одного й того ж психозу може бути різною, як і схожість різних психічних захворювань. Так, психози, які мають синдроми шизофренічного та афективного спектра, на сьогодні до кінця не визначені, а їх диференціальна діагностика ускладнена, особливо у випадках першого психотичного епізоду. Незважаючи на те, що такі психози за класифікацією МКХ-10 віднесені до рубрики F25 «Шизоафективні розлади», підходи до їхньої діагностики досить різноманітні.

Згідно з даними ВООЗ, поширеність афективних розладів у 90-ті рр. ХХ ст. в розвинутих країнах Європи та США складала 5-10% порівняно з 0,4-0,8% до початку 60-х рр. Значне зростання цього показника пояснюється тим, що основною причиною звертання за медичною допомогою є депресія. За даними різних авторів, захворюваність на депресії на сьогодні наближається до 3% від загальної популяції населення планети [3].

Частота виявлення депресивних симптомів при шизофренії у повідомленнях різних дослідників коливається від 7 до 70%. Десь 25% лікарів мають труднощі у виявленні депресивних розладів та їх диференціальній діагностиці [4].

На даний час не існує єдиного підходу до визначення клінічної оцінки, місця, терапії та прогностичної значимості депресивних розладів у структурі різних психічних захворювань [5, 6]. Біля 50% маніакальних станів супроводжуються маячною симптоматикою, 15% – галюцинаторною та 20% – гострими розладами мислення, які часто бувають включені в структуру складних психічних синдромів [15, 16].

Частіше маніакальні стани зустрічаються при біполярних афективних розладах, проте також спостерігаються і при інших психічних захворюваннях. Помилкова діагностика таких розладів призводить до неправильного вибору тактики лікування таких хворих, зниження їх якості життя та ранньої інвалідизації [13].

Вперше шизоафективний психоз був описаний Kasanin 1933 р., проте клінічна реальність та визнання його як самостійного ендогенного психозу і на сьогодні залишаються дискусійними. Нажаль, досі нема адекватних дефініцій, що характеризують клінічну суть цього захворювання. Шизоафективні психози об’єднують ознаки двох хвороб – шизофренії і афективних психозів, які відносять до групи ендогенних психозів, проте вони мають певні клінічні особливості психопатологічних проявів, перебігу та наслідків, що відрізняє їх від традиційних ендогенних психозів. Papadopulos ще у 80-ті рр. ХХ ст. стверджував, що такі психози й досі не мають ні постійного місця у психіатричних класифікаціях, ні загальноприйнятого визначення, тому що при спробах їх клінічної оцінки виникають розбіжності з приводу майже всіх їх аспектів – етіопатогенезу, нозологічної оцінки, перебігу, кваліфікації та позначення окремих форм [7, 12, 18].

Пізніше ряд авторів відокремили шизоафективний психоз від інших ендогенних захворювань, виділивши особливості цієї патології і обґрунтувавши її з урахуванням не однієї будь-якої ознаки, а в цілому з усіма клінічними характеристиками [8, 9].

В МКХ-10 шизоафективний психоз трактується як механічне сполучення афективних і шизофренічних симптомів у рамках «епізодичного розладу», не відображаючи клінічної суті. В DSM-ІV (1994) та DSM-ІV-TR (2000) критерії діагностики шизоафективного розладу є більш повними, не лише характеризуючи ряд уточнюючих параметрів динаміки і почасових взаємовідносин афективних та шизофренічних симптомів у картині нападу, а й підкреслюючи його ендогенну природу [1, 10].

У іноземній літературі продовжується дискусія про наявність чітких діагностичних критеріїв для діагностики шизоафективного розладу порівняно з шизофренією та біполярними розладами. Акцентується увага на значних розбіжностях хворих за статевою та етнічною приналежністю, соціальним статусом, віком, кількістю госпіталізацій, захворюваннями родичів та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень у галузі епідеміології, генетики, нейропсихології та електрофізіології, діагноз шизоафективного психозу залишається спірним [2, 14, 17]. Особливо це стосується нападоподібних форм ендогенних психозів, систематика і нозологічна приналежність яких досить неоднозначна. Серед цих психозів нозологічна приналежність шизоафективного психозу є найбільш невизначеною і дискусійною, що ускладнює розробку проблем діагностики, прогнозу й вибору адекватного лікування цієї патології [10, 11].

Виявлено, що шизоафективні психози мають генетичну схожість як з шизофренією, так і з біполярним афективним (маніакально-депресивним) розладом.

Різні автори пояснюють клінічні особливості шизоафективного розладу генетично зумовленим збігом порушень шизофренічного та афективного спектрів, а також індивідуальною різницею захворюваності на шизофренічні й шизоафективні психози, що пов’язані, в основному, з генотиповими факторами і менше – із середовищними [19].

Усе вищезгадане лежить в основі важкості діагностики шизоафективного психозу, різноманітних підходів до його класифікації і вибору лікувальної стратегії. А це, у свою чергу, визначає різні підходи лікарів-психіатрів до спостереження за такими хворими, їх диспансеризації, обліку в психоневрологічних закладах, що підтверджується значними коливаннями показників захворюваності й поширеності патології у різних країнах світу та в різних регіонах однієї країни.

В Україні виділення шизоафективного психозу як окремої нозологічної форми відбулося відповідно до впровадження у практику МКХ-10. Раніше це захворювання як психічний розлад включалося в загальну групу розладів «шизофренія».

За період статистичного обліку шизоафективного розладу згідно з МКХ-10 кількість захворювань на дану патологію зросла майже втричі. Так, показник захворюваності на шизоафективний розлад за 2003-2013 рр. зростав досить повільними темпами: з 0,56 у 2003 р. до 1,0 у 2013 р. на 100 тис. населення. Поширеність цих розладів 2003 р. складала 4,67, а на кінець 2013 р. зросла до 14,15 на 100 тис. населення (рис. 1, 2).

pic-7320598182.jpg 
pic-2140514836.jpg 

Можливо, це зумовлено діагностикою вперше виявлених розладів шизоафективного регістру, а зростання показника поширеності відбулося також за рахунок виділення шизоафективного розладу із загальної групи «шизофренія», в яку він був включений відповідно до МКХ-9.

Проте і на даний час підхід до діагностики шизоафективного розладу залишається неоднозначним. Аналіз статистичних даних за 2013 р. свідчить про коливання показника захворюваності на дану патологію майже в 10 разів у різних регіонах України (в Сумській області вперше зареєстровано 0,19, в Луганській – 3,37 на 100 тис. населення), а також поширеності, хоча і з меншою різницею по регіонах: в Сумській області він становив 6,13, а в Луганській – 23,62 на 100 тис. населення.

У динаміці за 10-річний період значних щорічних коливань як показника захворюваності, так і поширеності не виявлено. В цілому по Україні в кожному регіоні спостерігається поступове щорічне їх зростання.

У структурі загальної захворюваності шизоафективні розлади склали 0,4%, поширеності – 0,6%. В групі шизофренії, шизотипових й інших гострих і хронічних психічних розладів шизофренічного регістру цей показник значно більший – 7,3 і 16,8% відповідно.

Переважну більшість хворих на шизоафективний розлад становили особи старше 18 років (показник захворюваності – 1,2, поширеності – 17,1 на 100 тис. відповідного населення) (рис. 3). У дітей віком 0-17 років ці показники складали 0,1 і 0,4 на 100 тис. відповідного населення.

pic-4447791767.jpg 

Найбільшу групу хворих на шизоафективний розлад становили хворі працездатного віку: 1,6 і 20,7 на 100 тис. відповідного населення. Коливання показників у різних регіонах серед працездатного населення перевищує за захворюваністю у 19 разів (в Житомирській, Тернопільській областях – по 0,3, в Луганській – 5,4 на 100 тис. відповідного населення), за поширеністю – в 4 рази (у Вінницькій області – 9,2, в Луганській – 36,4 на 100 тис. відповідного населення).

Захворюваність на шизоафективні розлади у жінок і чоловіків майже однакова – 0,9 у жінок і 1,1 у чоловіків на 100 тис. відповідного населення, поширеність серед чоловіків незначно більша: у жінок – 13,9, у чоловіків – 14,5 на 100 тис. відповідного населення. Коливання по регіонах показника захворюваності як у чоловіків, так і у жінок – 13-16 разів, поширеності – 4-8 разів. Тобто в різних регіонах зберігається щорічна загальна тенденція діагностики і обліку хворих на шизоафективні розлади.

Виявлення хворих на шизоафективний розлад та його поширеність серед міських жителів більші, ніж у сільській місцевості. Так, показник захворюваності у міських та сільських жителів складав 1,06 і 0,85, поширеності – 15,8 та 10,6 на 100 тис. населення відповідно.

Із загального числа зареєстрованих хворих на шизоафективні розлади у стаціонарі щорічно лікуються 58,9%. З них осіб працездатного віку – майже 99%. Найбільшу кількість пацієнтів з числа зареєстрованих госпіталізовано у Волинській – 87,2%, Закарпатській – 92,5%, Кіровоградській – 95,3%, Хмельницькій областях – 99,2%, найменша – в Київській – 38,6%, Полтавській – 24,4%, Харківській областях – 27,5%. Загалом за 10-річний період госпіталізована захворюваність на шизоафективні розлади зросла у 1,7 раза: 2003 р. було госпіталізовано 4,8 хворих, а 2013 р. – 8,3 на 100 тис. населення (рис. 4).

pic-6179808229.jpg 

Звертає увагу невідповідність у показниках поширеності шизоафективних розладів в амбулаторних психоневрологічних закладах і кількості госпіталізованих хворих з діагнозом шизоафективного розладу. Так, в Івано-Франківській області зареєстровано 268, проліковано у стаціонарі – 273, а в Кіровоградській – 181 і 190 пацієнтів відповідно.

Також виявляються значні коливання в щорічних показниках як зареєстрованих, так і госпіталізованих хворих. Так, у Кіровоградській області 2012 р. під наглядом перебувало 95 пацієнтів, 2013 р. – 181, в Херсонській – 54 і 160, у Миколаївській –296 і 127, у Сумській – 217 і 70 відповідно.

В 2012 р. у Луганській області госпіталізовано 325 осіб, 2013 р. – 259, в Житомирській – 29 і 43, у Закарпатській – 208 і 186 відповідно. Це ще раз підтверджує недосконалість діагностичних підходів та реєстрації захворювань на шизоафективний розлад у різних регіонах України, а також недостатній розвиток взаємозв’язку стаціонарних та амбулаторних служб психоневрологічних закладів.

Таким чином, виявлено, що в різних регіонах України, як і в інших країнах світу, немає єдиного підходу до діагностики шизоафективного розладу, що зумовлює значні коливання показників як захворюваності, так і поширеності цієї патології.

Окрім того, поширеність шизоафективних розладів є найбільшою, як і інших психічних розладів, серед осіб працездатного віку, що призводить до інвалідизації, значних економічних втрат та зниження якості життя.

Захворюваність на шизоафективний розлад серед міських і сільських жителів, жінок і чоловіків не має значних розбіжностей і не впливає на форми й методи надання медичної допомоги.

На додаток, недосконалість взаємозв’язку між амбулаторними і стаціонарними психіатричними, психіатричними й загальносоматичними закладами знижує якість виявлення та надання медичної допомоги хворим на шизоафективні розлади, а також негативно впливає на їхнє життя.

Література

  1. Бобров А.С. Депрессивное шизоаффективное расстройство (типология манифестных приступов) / А.С. Бобров, М.Ю. Рожкова, Н.Ю. Рожкова // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. – 2013. – Т. 113, № 3. – С. 15-20.
  2. Бобров А.С. Депрессивное шизоаффективное расстройство (типология манифестных приступов) / А.С. Бобров, М.Ю. Рожкова, Н.Ю. Рожкова // Социальная и клиническая психиатрия. – 2013. – Т. 23. – № 1. – С. 12-20.
  3. Григорович А.А. Лечение аффективных расстройств в структуре шизофрении / А.А. Григорович, Л.Г. Тарапура // Український медичний альманах. – 2009. – Т. 12. – №4. – С. 56-59.

Повний список літератури, що включає 19 пунктів, знаходиться у редакції.

Поделиться с друзьями:

Партнеры

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип